Дня 28 липня наша Православна Церква святкує пам’ять свого Рівноапостольного князя Володимира В це свято згадуємо наше минуле — часи, коли в розквіті слави й могутності Київської Русі на золотокованім княжім престолі володів майже всіма руськими землями наш князь — «сонечко ясне» Володимир Великий. У нашій уяві постає, мов живий, образ князя з його дружиною при хрещенні киян у Дніпрі, що дало початок загального поширення християнства по всій Русі, поміж всіма руськими племенами.
Історія змальовує ту хвилю дуже величаво, як-то: священики, прибувши з Греції, проповідуючи Христа, хрестили наш народ, утверджуючи в ньому Віру Православну.
Іншого обряду й віри не могли принести греки в Київську державу, лише той обряд і ту віру, яку вони мали і по нинішній день мають, себто Православну. Цей факт свідчить, що від початку християнства в Україні народ не був і не міг бути іншим, лише православним — тому що прийняв віру від греків, отож і обряд прийняв греко-православний.
На жаль, не довго тішилась Русь своєю самостійною державою. Вороги, завоювавши нашу землю, не вдовольнилися матеріальними здобутками: їм бажалося заволодіти ще й народною душею, їх метою було знищити чи бодай переламати Православну Церкву на свій лад.
Довго велася боротьба за душу народу. Ще й нині вона не закінчена з тими, хто пхається з претензіями опікунства над нашим народом. Боротьба з Православною вірою нашого народу ведеться не тільки грубим насильством, як це за часів небіжки Польщі було на рідних землях, а словом і письмом, перекручуючи історичні факти, висуваючи безпідставні гіпотези на баламучення людей, що ніби-то Україна прийняла Христову віру не від греків православних, а католицьку від болгар Охридського патріархату.
Це найновіший засіб, придуманий на баламучення нашого люду. Новий він тому, бо ще донедавна католики говорили й писали, що католицтво в Україні почалося від Берестейської унії, а тепер вже і св. Володимир і всі разом із ним похрещені були «в католицькій вірі»! Нас не здивує, якщо за якийсь час почуємо, що св. Володимир прийняв і віру і був хрещений в самім Римі! Все можливе у прибічників Риму. Але голос Кобзаря свідчить про інше:
Ще як були ми козаками,
А уніі не чуть було
Отам-то весело жилось!..
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили,
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сліз І крові…
(Орська кріпость, 1847р.)
Це модерне твердження католиків, що русини прийняли католицьку віру від болгар, не тільки йде всупереч історичним фактам, але перечить і пересічному поняттю, бо ще недавно називали себе уніати греко-католиками; а чому не болгаро-католиками? Дивно дуже, що ті, хто такі твердження висуває, навіть не знають, що вся Болгарія зі своїм королем включно була і тепер — вже без короля — є Православною!
Звертає увагу на себе такий факт: якщо св. Володимир прийняв католицтво, то для чого потрібна була унія 1596 року, котра так багато принесла страждання нашому народу? Цей же факт доводить, що ми не католицизм, а Православ’я прийняли.
Далі: чому треба було силою і терором заводити між українцями унію? Чому народ наш, маючи повсякчас людей високоосвічених і ревних поборників віри, чинив такий завзятий опір унії?
Тому, що Рим і унія нашому народові були чужі і він без них мав свою Віру і Церкву і не бажав її за римську єретичну проміняти!
Ось що свідчить великий поборник Православ’я на Україні, патріот свого народу князь Костянтин Острозький, звертаючись до головного відступника є. Іпатія Поцея: «Подивись тепер оком і послухай ухом, що ви накоїли своєю унією, вартою плачу та ридання!.. Нема такого міста, нема такого села, яких би ви не наповнили плачем, риданнями, стогоном, голосінням, сльозами людей, які держаться батьківського Передання та віри!.. Якого ви не вчинили гоніння, наруги, обпльовування, збентеження… Якого ви не виконали кривопрокляття, забивства, тиранства, муки, насилля в домах, церквах, школах…
Ви висушили взаємну любов у людях, вчинили, роздор між батьками та дітьми, між братом і братом…» («Отпис», 1598 р.)
А ще більше народ противився унії тому, що вона, відірвавши народ від Православної віри, відривала його і від Самого Христа, бо, як свідчить нам Св. Письмо: «Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх» (Еф.4,5-6). Значить, і спасіння тільки в одній істинній вірі, яку у нас хотіли відібрати ті, хто утворив унію. Наш народ, розуміючи всю небезпеку зради своєї Православної віри, пам’ятав застереження ап. Павла: «Та коли б навіть ми, або Ангел з неба став благовіствувати вам не те, що ми вам благовіствували, нехай буде анафема» (Гал. 1, 8) і вбачали в них вирок зрадникам святої віри.
Католицькі проповідники тлумачать, що перехід в унію підніс нашу Церкву, надавши їй можливості ліпшого розвитку. Більше того, перехід в унію розцінюють, як патріотичний рух. Потрібно сказати на це, що в зраді своєму народові і святій вірі немає патріотизму! Таке можна говорити людям, що своєї історії ніколи не читали. Ми всі знаємо, що унія була придумана на завоювання душ українських, на скріплення польсько-римського панування, а не для добра нашого народу. Сама мета заведення унії вийшла від польських єзуїтів, і була підсилена польським королем та шляхтою. Унію накинуто силою, за поміччю зрадливих єпископів і вельмож, котрі пішли шляхом Іуди, що продали Христа за гроші.
Унію провадили через заборону сповідувати свою віру, голосити проповіді, дзвонити, хоронити покійних, через публічне знущання і побивання, а то й закатування до смерті православних людей; церкви віддавались жидам в оренду, а інші перемінено в костели. Чи це робилося для добра нашого народу і розвитку його Церкви? На гірше і погани не спромоглися б, а це робили «християни» християнам та цілком не по-християнськи.
Скажуть католицькі проповідники: історію може писали Православні «незгідне з правдою»; а що скажуть на те, що ми, живучи-таки в наші, дні, бачили власними очима! Що робила католицька Польща в 1938 р. з Православними церквами на Холмщині? Повторилася середньовічна історія: церкви, як колись, віддавались в оренду жидам, грабувались, руйнувались (понад 160 храмів), а православні люди переслідувались. З Православною Церквою та її вірними вчинили те, що було зроблено з Церквою безбожницькою владою.
Про те, що всі українці були православними, нема й найменшого, сумніву, бо наш обряд не римський, а грецький; про що свідчить І багато фактів. В молитвах, піснях і в Богослужінні знаходимо вислови: Православ’я, православних і т. п. В старих церковних книгах, якими користувались ще на початку нашого століття в греко-католицьких церквах, навіть, Символ Віри є православним, без «Філіокве», себто без додатку «і Сина», що римська церква додала до правдивого Символу Віри. Ті книги — це дослівний переклад з грецьких Богослужбових православних книг.
Візьмемо хоча б греко-католицький «Ізборник», виданий Ставропігійським Інститутом (п’яте видання за 1914 р.). Зверху на обкладинці, як і на першій сторінці, бачимо трираменний хрест. Отже, хрест, що його католики схизматицьким називають, був православний. Чому він там? Цей «Ізборник» одобрений митрополитом Шептицьким, тим самим, що після першої світової війни дав наказ не виголошувати при Великім Вході «І всіх вас православних християн» і не ставити трираменних хрестів. Далі в «Ізборнику» ми знайдемо дуже багато такого, що нагадує нам, яка наша Церква і якої віри наші предки були.
На с.11 в стихирі першого гласу стоїть: «Утверди Православну Церкву Твою, Христе».. На стор. 28 в третьому літійному прошенні: «… і браттям нашим тут спочилим і повсюду православним». На 94 стор. на Великому Вході: «І всіх вас православних християн».
З вищенаведених цитат маємо досить нагоди твердо переконатися, яким був наш обряд і Віра, і хоч старанно римські проповідники намагаються поусувати не милі їм слова: «православний та «Православ’я», все ж за 318 літ (себто, від заведення унії до року видання «Ізборника») не встигнули викинути тих німих, а так проречистих свідків прадідньої і Православної віри.
Не дивно, що унія не прийнялася в нашому народові, бо була силою накинута деяким частинам української землі і тривала до того часу, поки ті землі були під католицькою Польщею. І зараз наслідки унії дають про себе знати саме в цих землях, які і понині знаходяться під духовним впливом католицького Заходу.
Даремно перекручувати історію і висувати те, чого не було ніколи; даремні також зусилля довести, що св. Володимир Великий прийняв віру католицьку — Римську, бо цьому ніхто не повірить, крім тих, хто не бажає знати істину та зневажає історію свого народу.
Тож будемо берегти ту Правослвну віру, яка донесена до нас віками через страшні випробування і гоніння, яка омита кров’ю тисяч мучеників, і яку заповідали нам берегти Божі люди.
Оставить комментарий
Please log in to leave a comment