Свято-Вознесенська Церква

Головна Божественна Літургія у селі Боберка Розпочалась 4.30 год..Пасхальне Богослуження очолив місцевий священик ,настоятель села Боберка о.Роман .

У цю святу ніч Пасхи Христової ми сповнені духовної радості, підносимо подяку Богу, який сподобив нас ще раз доторкнутися до таємниці Воскресіння Христового. Христове Воскресіння — це звершене слово пророцтва св. пророків. Подія Воскресіння описується чотирма св. євангелістами (Мф. 28, 8-10; Мр. 16, 1-8; Лук. 24, 1-12; Ін. 20, 1-10). З’явлення Воскреслого Господа св. апостолам і жінкам мироносицям (Мф. 28, 8-10; Мф. 28, 16-20; Мр. 16, 9-18; Лук. 24, 13-49; Ін. 20, 11-31; Ін. 21, 1-14) свідчить про істину і увірування християнського люду. Апостол Фома не повірив апостолам про з’явлення їм Воскреслого Господа і сказав: “Поки не покладу руку свою на рани Його і ребра Його гвоздинні, не матиму віри”. Господь з’являється апостолам вдруге і говорить: “Мир вам!” Апостолу Фомі сказав: “Протягни свого пальця руки твоєї на руки і рани мої і ребер моїх і не будь ти невіруючий, але віруючий” (Ін. 20, 26-27). Тоді сказав ап. Фома: “Господь мій і Бог мій”. Господь відповів йому: “Ти увірував тому, що побачив мене? Блаженні ті, які не бачили і увірували”. Цього блаженства ми сподобляємося всі через нашу віру і Воскресіння Господа. Наше християнське життя збагачується вірою, молитвою, добрими справами, любов’ю до ближнього, які освячуються благодаттю Господа нашого Ісуса Христа. І тоді мир Божий перебуває в наших думках, в наших домівках. Цей мир буде присутнім тоді, коли ми прославлятимемо всім своїм життям Воскреслого Господа. Без Воскресіння Христового нема спасіння і наше життя втрачає сенс. Тому ми радісно святкуємо Пасху Христову, називаємо її святом свят, торжеством торжеств, бо звершилася перемога над гріхом і смертю, перехід від смерті до вічного життя. Цей дар нам подарований саме через Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.Під час Божественої Літургії є звичай читати Євангеліє на різних мовах,тож і цього року у нашому селі Боберка святе Євангеліє читалось 22 мовами, зокрема:

1)Українська

2)Церковнословянська

3)Російська

4)Білоруська

5)Іврит

6)Грецька

7)Латинська

8)Англійська

9)Німецька

10)Французька

11)Італійська

12)Іспанська

13)Португальська

14)Румунська

15)Болгарська

16)Сербська

17)Польська

18)Чеська

19)Словацька

20)Угорська

21)Турецька

22)Арабська

Дорогі браття і сестри! Вітаю всіх вас з світлим святом Воскресіння Христового. Воскреслий із мертвих Господь Ісус Христос нехай збереже вас у Вашій Православній спасительній вірі та доброму здоров’ї і подасть вам вічну пасхальну радість на многії і благії літа.ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

 «Величаємо Тебе  Життєдавче Христе  і шануємо Хрест Твій Святий, ним же нас спас від неволі ворожої».

Дванадесяте свято відзначається в пам’ять знайдення Чесного і Животворчого Древа Хреста Господнього рівноапостольною царицею Єленою (326 рік). Після довгих пошуків печеру Гробу Господнього знайшли і неподалік три хрести, один з яких і був животворчим. Остаточно довівши і переконавшись через прикладання, зцілився хворий, а також воскрес померлий, Цариця з радістю поклонилась, і це зробили всі хто був із нею. Коли зійшлося багато народу, щоб хоть подивитись, патріарх Єрусалимський Макарій, ставши на підвищеному місці і воздвигаючи Хрест, показував народу, а народ молився Господи, помилуй!

Після страждань Христа, Голгофський Хрест триста років лежав закопаним, але у серцях віруючих знамя, а на думку апостола Павла є величним прапором християнства, він є тим знаряддям яким ідуть до спасіння. Він є полем битви і перемога над усім тим, що є перешкодою на шляху до спасіння. Саме на хресті Син Божий Своїми стражданнями знищив рукопис наших гріхів (Кол.2,14), примирив земне з небесним, (Кол.1,20) переміг владу диявола і подолав саму смерть (Рим.6,4).

Православною церквою прийнято святкувати 27 вересня. В цей день ради спомину про страждання і смерть Господа прийнято дотримуватись сурового посту.

    «Спаси Господи, людей твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові  на супротивників подай і хрестом Твоїм охороняй нас – оселю  твою.»

21 вересня 2011року у селі Нижня Яблунька в день Різдва Пресвятої Богородиці відбувся перший престольний празник .На запрошення місцевого священика о.Богдана Малого прибули на Божествену Літургію девять священиків.Очолив Богослуження святкове о.Ярослав з Ясениці,із повчальним словом звернувся до вірян о.Роман із села Боберка .

   Ось і дочекались довгожданої миті будівництва Української Церкви в Н.Яблуньці у верхньому кінці села,за лічені місяці вже зведено храм під накриття. Чи свідомі того, яка на долю випала нагода послужити Богові? Чи всі розуміють парафіяни, який історичний момент переживають? Адже Господні храми будують не на роки чи десятиліття. Це справа, яка залишить свій слід – маємо надію в Бозі – для багатьох поколінь. А коли стаємо свідками початку зведення храму, то маємо відчути надзвичайно велику радість і відповідальність усіх за те, що Бог довірив таку велику місію. Скільки Господь дозволить стояти цій святині – не знає ніхто із людей. Але бути слід певними: навіть якщо в цій церкві, яку будує Православна громада, буде відслужена хоча б одна Служба Божа – то і тоді не даремна праця. Не слід перейматися тим, що буде, як вдасться звести цю величаву святиню, чи вистачить коштів і сил? З Богом усе можливе. Попри різні перешкоди не слід падати у відчай: з молитвою і спільною щирою працею все буде подолано. Просити слід, щоб всемилостивий Бог, який дозволив з вірою розпочати будівництво цього храму, так само дав сили виконати Його волю і звершити спільну справу побудови Божої святині.

 Свято завершилось водосвятним молебнем і обходом навколо церкви!

 Хай Господь Благословляє таку величну справу ,як побудова Храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці ,дає міцне здоровя,сили ,жертовносьті!Многих і благих літ життя!

У вівторок 20 вересня 2011 р. розпочався візит Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета до Дрогобицько-Самбірської єпархії.  Близько 13:00 на межі Львівської та Дрогобицької єпархій Його Святість зустрічав Преосвященний єпископ Матфей у супроводі секретаря Дрогобицького єпархіального управління митр. прот. Миколая Біляка та представників місцевих владних структур: голови Самбірської райдержадміністрації Івана Білака, голови Самбірської райради Євгена Деніченка та міського голови м. Самбора Тараса Копиляка. Візит Святійшого Патріарха розпочався із зустрічі з Самбірським міським головою Тарасом Копиляком та депутатським корпусом міста у стінах міської ратуші. Від імені самбірчан міський голова м. Самбора вручив Патріарху особливу відзнаку м. Самбора. В свою чергу, Предстоятель подякував за нагороду і вручив міському голові Патріаршу подячну грамоту з відзнакою. Також, у рамках візиту, Святійший Патріарх Філарет зустрівся з головою Самбірської райдержадміністрації Іваном Білаком та головою районної ради Євгеном Деніченком. У сесійній залі адміністрації відбулася зустріч Святійшого Патріарха з представниками влади та жителями м. Самбора. Увечері Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні Преосвященного єпископа Дрогобицького і Самбірського Матфея, Високопреосвященного митрополита Львівського і Сокальського Димитрія напередодні свята Різдва Пресвятої Богородиці звершив святкове всенічне бдіння у Свято-Троїцькому храмі м. Самбора, настоятелем якого є митр. прот. Миколай Юзич. Святкову відправу своїм співом прикрасив хор церкви м. Новий Яворів.

В день свята Різдва Пресвятої Богородиці Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет очолив відправу святкової Божественної Літургії у храмі м. Хирова, який цього дня святкував престольний празник. Його Святості співслужили Преосвященний єпископ Дрогобицький і Самбірський Матфей, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальский Димитрійта чисельне духовенство єпархії.

Під час звершення малого входу за понесені труди по оновленню настінних розписів храму Святійший Патріарх Філарет урочисто нагородив митрою настоятеля парафії прот. Миколая Сваволю.

Звершивши Літургію, Патріарх виголосив проповідь, у якій розкрив духовний зміст цього святкового дня.

У кінці відправи, після звершення молебню до Пресвятої Богородиці, Його Святість нагородив орденом Христа Спасителя депутата облради та головного лікаря Львівської обласної клінічної лікарні Михаїла Гичку.

Цього ж дня по обіді Святійший Патріарх Філарет відвідав оновлений дерев’яний храм Воскресіння Христового с. Стара Сіль, настоятелем якого є митр. прот. Богдан Головчак, та звершив молебень до Пресвятої Богородиці у деканальному храмі Свт. Миколая Чудотворця м. Старий Самбір, настоятелем якого є митр. прот. Іван Білик.Також в рамках візиту відбулась зустріч Патріарха Філарета із головою Старосамбірської райради Володимиром Горбовим та Старосамбірським міскьм головою Іваном Грисем.

21 вересня Православна Церква святкує Різдво Пресвятої Богородиці, яке також називається другою Пречистою.Це день відкриває новий церковний рік – вся історія Нового заповіту починається з появи на світ маленької дівчинки, яку назвуть престолом Бога і яка стане тими Дверима, через які з`явиться спаситель світу – Христос. Богородиця народилась у немолодого благочестивого подружжя Іоакима і Анни. Іоаким походив з дому царя Давида, Анна – з роду священиків. Племінниця Анни, праведна Єлизавета, стала потім матір`ю Іоанна Хрестителя і двоюрідною сестрою майбутньої Діви Марії. Одного разу до Анни явився ангел Господній і сказав: «Твоя молитва почута Богом, і ти зачнеш і народиш дочку благословенну, вищу за всіх земних дочок. Заради Неї благословляться всі роди земні. Наречи Її Марія. «Почувши ці радісні слова, праведна Анна поклонилась Ангелові і сказала: «Живий Господь Бог мій! Якщо у мене дійсно народиться дитя, то я віддам його Господові на служіння. Хай воно служить Йому, восхваляючи Його ім`я на все життя.»

З усіх описаних подій на святковій іконі відображений саме момент народження Пресвятої Діви. Її мати, праведна Анна, в центрі на високому ложі. Поряд – дружини з дарами, повитуха і служниці, які омивають Богоотроковицю в купелі або вже підносять Її матері. Нерідко зображена і Діва Марія в колисці. Це свято – велика втіха для бездітних пар.

Кожного року на початку осені ми сумуємо з приводу мученицької кончини Іоанна Предтечі — усікновення його чесної глави. Про Святого Пророка Іоанна віщував пророк Ісайя, що він прийде приготувати дорогу грядущому Господу. За свідченням святого євангеліста Луки, народження Пророка й Хрестителя Іоанна було сприйнято всіма близькими людьми з радістю і надією на спасіння.Погляньмо, брати й сестри, на лик великого угодника — Предтечі та Хрестителя Іоанна. Про нього Сам Христос говорив, що з усіх народжених на Землі він — найбільший. Він суворий подвижник. Життя його — суцільний подвиг. Він носить тільки необхідний одяг, покриваючи своє тіло шкірою верблюда й підперезаючись широким поясом. Живе в пустелі. Харчується тільки диким медом і акридами. Він не п’є вина. Він у подвизі усамітнення готує себе для великої справи — приготувати серця й уми людей до прийняття Христа Спасителя. Бог благоволив вибрати Предтечею обіцяного Месії саме його — великого Пророка, сильного духом подвижника, земного ангела, світоча Світла, ангела у плоті.

Предтеча Іоанн з усією ревністю проповідує покаяння, запальним своїм словом навертає уми й серця заблудлих іудеїв, викриває в гріхах і пороках як простих людей, так і сильних світу цього; тих, хто покаявся, хрестить у водах Йордану. Він, викривач неправди, мученицьки постраждав за правду. Церковна іконографія у так званому Деісусному чині зображає Предтечу першим, після Богоматері, яка стоїть поряд із Христом Спасителем, Царем Слави, в постійній молитві за світ і людей. Він — останній пророк Старого Завіту й перший пророк-мученик Нового Завіту, найближчий друг Христа.

Церква вірить в його молитви і звертається до них. Коли ми, віруючі, відзначаємо те чи інше християнське свято, молитовно вшановуємо того чи іншого Божого угодника, ми не тільки віддаємо йому хвалу і прохання, але й намагаємося, чи, принаймні, повинні намагатися наслідувати його. Кращим даром святому, якого прославляємо, буває наше прагнення наслідувати чесноти його, наслідувати його віру, надію і любов.

У чому ж, брати й сестри, ми можемо наслідувати найбільшого з усіх народжених? Перш за все, потрібно просити його молитовної допомоги у справі нашого вдосконалення, вникаючи у життя, подвиги і святість великого Предтечі. Ми не можемо бути ангелами у плоті, бо ми дуже слабкі й немічні. Але ми можемо боротися, як боровся він, живучи в пустелі, зі своїми порочними думками.

Слово Боже говорить, що від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюби, любодіяння, лжесвідчення, хула. Ми будемо спадкоємцями Предтечі, якщо боротимемося зі своєю гордістю. Гордість скинула ангелів з неба в пекло. Вона принижує й губить кожну людину. Борячись з нею, необхідно виховувати в собі смирення Предтечі, бо воно возвеличує і рятує людину.

Наслідуючи великого Предтечу, необхідно стримувати свій язик, просити Бога, щоб Він поставив сторожу устам нашим, щоб з них не виходило ні слова роздратування чи осуду, чи порочного міркування, чи прокляття. Усякому зусиллю людському до добра і благочестя сприяє допомога Божественної благодаті й допомога прославлених Церквою святих угодників Божих.

Нехай же молитовне заступництво і допомога найбільшого Пророка Божого, Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна допоможе нам відкинути спокуси пітьми і приєднатися до сил світла, щоб достойно і праведно славити трисвяте ім’я Боже і святих Його угодників. Амінь.

1 ВЕРЕСНЯ – День знань – особливе свято! Завжди яскравий, насичений емоційністю та хвилюючою атмосферою. Голосно звучить урочиста музика, звідусіль лунають теплі поздоровлення i кожне людське серце, хвилюючись відгукується на заклик першого дзвінка! У цей день від всієї душі хочеться побажати успіхів у навчальному процесі та щоб новий навчальний рік приносив тільки приємні враження!
     Свято 1 вересня, завжди залишається в пам’яті кожної людини. Де хто асоціює його зі шкільними роками, комусь більше запам’ятались роки навчання у ВУЗі, а може молодий вчитель більше хвилювався, коли сам вперше йшов на свій власний урок. Втім 1 вересня це всенародне свято, адже тільки завдяки знанням людина досягла сучасного розвитку.

Першого вересня традиційно відзначається День знань, який символізує початок нового навчального року в усіх навчальних закладах країни – події національного масштабу. Мабуть, у такий день багато хто пригадає для себе висловлювання мудрих людей, якi варто взяти до уваги на все життя. «Знання – це скарб, а вмiння вчитись – ключ до нього». «Знання тiльки тодi знання, коли воно набуте зусиллями думки, а не пам’яттю». «Доводити людинi потребу знань – це все одно, що переконувати її в корисностi зору». Правда, і сам час, особливо сьогодні, настiйно диктує: не хочеш вiдстати вiд життя – учись! Тому важко сказати, чого в цей день більше – свята чи налаштування на роботу в усіх учасників навчального процесу

Не винятком став цей день і у селі Боберка! На запрошення директора школи прибули гості, зокрема: сільський голова,начальник прикордонної частини,представник із Адміністрації району та місцевий священик!  Госьті звертались із своїми промовами, а учні гарно проводили урочисту частину.Після завершення святкової лінійки священик отець Роман побував на першому уроці в 5 класі,який провела Наталя Михайлівна Вовчанська!Темою уроку була» Україна-моя земля!»На високому педагогічному рівні була розкрита тема уроку! Розповідь проходила в спокійній затишній атмосфері! Хай щастить Вам учні та вчителі! Бог дає міцне здоровя ,а Мати Божа Покриває Своїм Всечесним Омофором!

Слава Ісусу Христу!

Вельмишановні й серцю дорогі мої парафіяни та прихожани!

З нагоди великого національного свята нашої державності – Дня незалежності України! Прийміть найсердечніше вітання і побажання: Народ України святкує уже 20 річницю, відколи здійснилася споконвічна мрія наших предків – бути господарями на своїй найбагатшій, прекрасній і чарівній українській землі.

Ще, з часів Київської Русі, українці прагнули вільно жити,мати свою Незалежну Православну Церкву сповідувати свої традиції та звичаї не зазнаючи при цьому поневірянь та утисків. Історичні умови складалися так, що на наших землях постійно панували інші народи-сусіди. Та по при все, наші співвітчизники, віками боролися за свою свободу і лише нинішнє покоління – наші сучасники у 1991 році вибороли її. Безумовно, ця визначна дата навічно увійшла в історію молодої держави, золотою сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті українського народу, законодавчо закріпила його вікові, демократичні прагнення, до національного відродження, духовної свободи, економічного зростання, культурного піднесення.

Перші кроки незалежності стали випробовуванням для всіх нас – тестуванням на зрілість, на терпіння, на толерантність, нарешті – на здоровий глузд. Нині уже ніхто не сумнівається у тому, що український народ в змозі поліпшити життя у своєму домі власної Батьківщини. Впевнений, що день прийдешній принесе нам світле почуття радості від усвідомлення власної причетності до розбудови наших: сіл, селищ, міст району, області та усієї України! Цей день обов’язково настане і тим швидше, чим більш плідно із натхненням кожен з нас працюватиме на благо рідної Вітчизни, а усі разом проникнемося гордістю за нашу неньку – Україну, почуттям патріотизму до рідного краю, прагненням до єдності, порозуміння та згуртованості, не лише державних мужів, а усього народу нашої держави. Успіх прийде неодмінно!

Від щирого серця й від усієї душі зичу Вам здоров’я, щастя, добра, достатку, миру, щедрої долі, сили і наснаги в усіх ваших справах і нехай мрія про краще майбутнє окриляє вас на нові звершення, на нові добрі починання, в ім’я соборної незалежної демократичної процвітаючої України,незалежної Православної церкви надійної запоруки добробуту й щасливого життя її народу. З святом Вас! Хай святиться ім’я твоє вічно, Україно – колиско наша.

Слава Україні!

 21 серпня 2011 року,готуючись до навчального року школярі Боберківської школи приступили до святої сповіді та святого причасття. Слід зазначити що діточки які підуть у перший клас прийняли першу святу сповідь у своєму житті і отримали памятки про цю подію із рук настоятеля села Боберки о.Романа.За богослуженням возносилась молитва за всіх тих які навчаються і навчають.Священник Роман в кінці торжества сказав напутне слово школярам та  побажав міцного здоровя,добре вчитися.бути слухняними.дотримуватись своїх звичаїв.берегти свою Православну віру за яку козаки віддавали своє життя.многих і благих літ життя!

Святий великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Никомидії в сім’ї багатого язичника Євсторгія і мав ім’я Пантолеоном. Але мати його Еввула була християнкою. Вона хотіла виховати сина в християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку юнак став навчатися мистецтву лікування у знаменитого в Никомидії лікаря Єфросина.

Здібності Пантолеона стали відомими імператору Максиміану (284-305), який захотів бачити його при своєму дворі.
Саме в той час в Никомидії таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ, які врятувались після спалення 20000 християн в Никомидійській церкві в 303 році. Святий Єрмолай неодноразово бачив Пантолеона, який проходив поруч їх пристановища. Одного разу пресвітер покликав юнака до свого житла і розказав про християнську віру. Після цього Пантолеон кожного дня відвідував священномученика Єрмолая. Одного разу майбутній цілитель побачив на вулиці мертву дитину, якого вкусила гадюка і була ще поруч. Пантелемон став молитися Господу Ісусу Христу про воскрешення померлого і знищення ядовитої змії. Він твердо вирішив, що на випадок виконання його молитви стане послідовником Христа і прийме хрещення. Дитя ожило, а гадюка розлетілась на кусочки перед очима Пантолеона.

Після цього чуда Пантолеон був охрещений святим Єрмолаєм з іменем Пантелеймон, що в перекладі означає всемилостивий. Розмовляючи з своїм батьком святий Пантелеймон підготував і його до прийняття святого хрещення. Коли батько Євсторгій побачив як син іменем Ісуса Христа зцілив сліпого, то не вагаючись хрестився разом з прозрілим. Незабаром батько Пантелеймона помер і цілитель присвятив все своє життя хворим і вбогим. Він безвідплатно лікував всіх, хто до нього звертався, зціляв їх іменем Ісуса Христа. Святий Пантелеймон відвідував у в’язницях християн, якими були переповненні всі темниці, лікував їх від ран. Дуже швидко слух про милостивого лікаря ширився по всьому місту. Залишивши інших лікарів хворі стали звертатися тільки до нього.
Із заздрощів лікарі донесли імператору, що святий Пантелеймон лікує ув’язнених християн. Імператор Максиміан вмовляв святого спростувати ці доноси і принести жертву ідолам, але святий Пантелеймон сповідав себе християнином і на очах імператора зцілив розслабленого іменем Ісуса Христа. Роздратований Максиміан стратив зціленного, який прославляв Христа, а святого Пантелеймона віддав на жорстокі муки. Господь являвся святому і зміцнював перед стражданнями. Великомученика Пантелеймона повісили на дереві і рвали залізними кігтями, обпалювали свічками, потім розтягували на колесі, кидали в кипуче олово, а потім у море з каменем на шиї. З усіх тортур великомученик виходив неушкодженим і з сміливістю викривав імператора. Одночасно перед судом язичників стали пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ. Всі троє твердо сповідали свою віру в Спасителя і їм були відсічені голови.
За повелінням імператора великомученика Пантелеймона кинули до диких звірів у цирку. Але звірі лизали йому ноги і, штовхаючи один одного, старалися доторкнутися до руки святого. Глядачі піднімалися з місця і кричали «Великий Бог християнський!». Роздратований Максиміан наказав своїм воїнам сікти всіх, хто прославляв Ісуса Христа, а великомученику Пантелеймона відсікти голову.
Святого привели на місце страти і прив’язали до оливкового дерева. Коли великомученик молився, один з воїнів вдарив його мечем, але меч став м’яким, як віск і не наніс ніякої рани. Святий закінчив молитву і почув голос, який кликав страстотерпця до Царства Небесного. Почувши голос з неба воїни впали на коліна і просили прощення. Вони відмовили продовжувати страту, але великомученик Пантелеймон звелів продовжувати виконувати наказ імператора, сказавши, що інакше вони не будуть мати з ним частки в майбутньому житті. Воїни зі слізьми попрощалися з ним, цілуючи його.
Коли мученику відсікли голову, із рани потекло молоко. Оливкове дерево, до якого був прив’язаний святий, на момент його смерті вкрилося плодами. Багато з тих, хто був присутніми при страті святого увірували в Господа Ісуса Христа. Тіло святого, яке винули  у вогнище, залишилося у вогні неушкодженим і було поховане християнами (+ 305). Слуги великомученика Пантелеймона Лаврентій, Васса і павіан бачили його страту і чули голос з неба. Вони написали розповідь про життя, страждання і кінець великомученика Пантелеймона. Святі його мощі часточками розійшлися по всьому християнському світі, а чесна глава знаходиться нині в Руському Афонському монастирі на честь святого великомученика Пантелеймона.
Шанування святого мученика в нашій Церкві відоме вже з ХІІ століття. Князь Ізяслав, в хрещенні Пантелеймон, син Мстислава Великого, мав зображення великомученика Пантелеймона на своєму шоломі. Заступництвом святого він залишився живим у битві 1151 року.
Великомученик Пантелеймон шанується в Православній Церкві як грізний святий, покровитель воїнів. Цей бік шанування розкриває його перше ім’я Пантолеон, що означає «у всьому лев». Друге ім’я дане при хрещенні – Пантелеймон – означає «всемилостивий» і розкриває шанування великомученика як цілителя. На святих іконах святий Пантелеймон зображається юнаком в червоному вбранні зі скриньочкою в лівій і ложечкою в правій руці, як безвідплатний лікар. До цілителя звертаються в молитві від недугу душевного і тілесного. Саме таким він зображений у великій іконі кафедрального патріаршого собору святого князя Володимира у м. Києві, де ще й поміщена часточка його святих мощів. На святих іконах великомученик часто зображається ще й із своїм житієм в картинках. Пам’ять його творить Свята Церква 9 серпня за новим стилем. Ім’я святого великомученика Пантелеймона закликається при звершенні таїнства Соборування, освячення води і в молитві за немічного хворого. Крім служби з каноном святому цілителю є ще й акафіст, який часто читається хворими для отримання зцілення.
В народній традиції святий Пантелеймон вважається ще й оборонцем людей від вогню. Під час пожежі навколо будови, яка горіла, тричі обносили ікону святого Пантелеймона, щоб пожежа припинилась. Найчастіше це робили тоді коли вогонь виникав від грому. В день пам’яті селяни молилися святому Пантелеймонові й перед його образом запалювали свічки, щоб у полі копи зберіг від пожежі. В цей день люди, які лікували хвороби зіллям, збирали цілющі трави.

На свято до села Жукотина прийшло багато парафіян та гостей .Розділити радість Православного торжества прибуло 13 священиків.Очолив Святкову літургію декан Турківського округу митрофорний протоієрей отець Роман Кавчак,проповідь виголосив о.Михайло.Свято завершилось водосвятним молебнем та Хресним ходом навколо церкви!

Дня 28 липня наша Православна Церква святкує пам’ять свого Рівноапостольного князя Володимира В це свято згадуємо наше минуле — часи, коли в розквіті слави й могутності Київської Русі на золотокованім княжім престолі володів майже всіма руськими землями наш князь — «сонечко ясне» Володимир Великий. У нашій уяві постає, мов живий, образ князя з його дружиною при хрещенні киян у Дніпрі, що дало початок загального поширення християнства по всій Русі, поміж всіма руськими племенами.

Історія змальовує ту хвилю дуже величаво, як-то: священики, прибувши з Греції, проповідуючи Христа, хрестили наш народ, утверджуючи в ньому Віру Православну.

Іншого обряду й віри не могли принести греки в Київську державу, лише той обряд і ту віру, яку вони мали і по нинішній день мають, себто Православну. Цей факт свідчить, що від початку християнства в Україні народ не був і не міг бути іншим, лише православним — тому що прийняв віру від греків, отож і обряд прийняв греко-православний.

На жаль, не довго тішилась Русь своєю самостійною державою. Вороги, завоювавши нашу землю, не вдовольнилися матеріальними здобутками: їм бажалося заволодіти ще й народною душею, їх метою було знищити чи бодай переламати Православну Церкву на свій лад.

Довго велася боротьба за душу народу. Ще й нині вона не закінчена з тими, хто пхається з претензіями опікунства над нашим народом. Боротьба з Православною вірою нашого народу ведеться не тільки грубим насильством, як це за часів небіжки Польщі було на рідних землях, а словом і письмом, перекручуючи історичні факти, висуваючи безпідставні гіпотези на баламучення людей, що ніби-то Україна прийняла Христову віру не від греків православних, а католицьку від болгар Охридського патріархату.

Це найновіший засіб, придуманий на баламучення нашого люду. Новий він тому, бо ще донедавна католики говорили й писали, що католицтво в Україні почалося від Берестейської унії, а тепер вже і св. Володимир і всі разом із ним похрещені були «в католицькій вірі»! Нас не здивує, якщо за якийсь час почуємо, що св. Володимир прийняв і віру і був хрещений в самім Римі! Все можливе у прибічників Риму. Але голос Кобзаря свідчить про інше:
Ще як були ми козаками,
А уніі не чуть було
Отам-то весело жилось!..
Аж поки іменем Христа

Прийшли ксьондзи і запалили,
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сліз І крові…
(Орська кріпость, 1847р.)

Це модерне твердження католиків, що русини прийняли католицьку віру від болгар, не тільки йде всупереч історичним фактам, але перечить і пересічному поняттю, бо ще недавно називали себе уніати греко-католиками; а чому не болгаро-католиками? Дивно дуже, що ті, хто такі твердження висуває, навіть не знають, що вся Болгарія зі своїм королем включно була і тепер — вже без короля — є Православною!

Звертає увагу на себе такий факт: якщо св. Володимир прийняв католицтво, то для чого потрібна була унія 1596 року, котра так багато принесла страждання нашому народу? Цей же факт доводить, що ми не католицизм, а Православ’я прийняли.

Далі: чому треба було силою і терором заводити між українцями унію? Чому народ наш, маючи повсякчас людей високоосвічених і ревних поборників віри, чинив такий завзятий опір унії?

Тому, що Рим і унія нашому народові були чужі і він без них мав свою Віру і Церкву і не бажав її за римську єретичну проміняти!

Ось що свідчить великий поборник Православ’я на Україні, патріот свого народу князь Костянтин Острозький, звертаючись до головного відступника є. Іпатія Поцея: «Подивись тепер оком і послухай ухом, що ви накоїли своєю унією, вартою плачу та ридання!.. Нема такого міста, нема такого села, яких би ви не наповнили плачем, риданнями, стогоном, голосінням, сльозами людей, які держаться батьківського Передання та віри!.. Якого ви не вчинили гоніння, наруги, обпльовування, збентеження… Якого ви не виконали кривопрокляття, забивства, тиранства, муки, насилля в домах, церквах, школах…

Ви висушили взаємну любов у людях, вчинили, роздор між батьками та дітьми, між братом і братом…» («Отпис», 1598 р.)

А ще більше народ противився унії тому, що вона, відірвавши народ від Православної віри, відривала його і від Самого Христа, бо, як свідчить нам Св. Письмо: «Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх» (Еф.4,5-6). Значить, і спасіння тільки в одній істинній вірі, яку у нас хотіли відібрати ті, хто утворив унію. Наш народ, розуміючи всю небезпеку зради своєї Православної віри, пам’ятав застереження ап. Павла: «Та коли б навіть ми, або Ангел з неба став благовіствувати вам не те, що ми вам благовіствували, нехай буде анафема» (Гал. 1, і вбачали в них вирок зрадникам святої віри.

Католицькі проповідники тлумачать, що перехід в унію підніс нашу Церкву, надавши їй можливості ліпшого розвитку. Більше того, перехід в унію розцінюють, як патріотичний рух. Потрібно сказати на це, що в зраді своєму народові і святій вірі немає патріотизму! Таке можна говорити людям, що своєї історії ніколи не читали. Ми всі знаємо, що унія була придумана на завоювання душ українських, на скріплення польсько-римського панування, а не для добра нашого народу. Сама мета заведення унії вийшла від польських єзуїтів, і була підсилена польським королем та шляхтою. Унію накинуто силою, за поміччю зрадливих єпископів і вельмож, котрі пішли шляхом Іуди, що продали Христа за гроші.

Унію провадили через заборону сповідувати свою віру, голосити проповіді, дзвонити, хоронити покійних, через публічне знущання і побивання, а то й закатування до смерті православних людей; церкви віддавались жидам в оренду, а інші перемінено в костели. Чи це робилося для добра нашого народу і розвитку його Церкви? На гірше і погани не спромоглися б, а це робили «християни» християнам та цілком не по-християнськи.

Скажуть католицькі проповідники: історію може писали Православні «незгідне з правдою»; а що скажуть на те, що ми, живучи-таки в наші, дні, бачили власними очима! Що робила католицька Польща в 1938 р. з Православними церквами на Холмщині? Повторилася середньовічна історія: церкви, як колись, віддавались в оренду жидам, грабувались, руйнувались (понад 160 храмів), а православні люди переслідувались. З Православною Церквою та її вірними вчинили те, що було зроблено з Церквою безбожницькою владою.

Про те, що всі українці були православними, нема й найменшого, сумніву, бо наш обряд не римський, а грецький; про що свідчить І багато фактів. В молитвах, піснях і в Богослужінні знаходимо вислови: Православ’я, православних і т. п. В старих церковних книгах, якими користувались ще на початку нашого століття в греко-католицьких церквах, навіть, Символ Віри є православним, без «Філіокве», себто без додатку «і Сина», що римська церква додала до правдивого Символу Віри. Ті книги — це дослівний переклад з грецьких Богослужбових православних книг.

Візьмемо хоча б греко-католицький «Ізборник», виданий Ставропігійським Інститутом (п’яте видання за 1914 р.). Зверху на обкладинці, як і на першій сторінці, бачимо трираменний хрест. Отже, хрест, що його католики схизматицьким називають, був православний. Чому він там? Цей «Ізборник» одобрений митрополитом Шептицьким, тим самим, що після першої світової війни дав наказ не виголошувати при Великім Вході «І всіх вас православних християн» і не ставити трираменних хрестів. Далі в «Ізборнику» ми знайдемо дуже багато такого, що нагадує нам, яка наша Церква і якої віри наші предки були.

На с.11 в стихирі першого гласу стоїть: «Утверди Православну Церкву Твою, Христе».. На стор. 28 в третьому літійному прошенні: «… і браттям нашим тут спочилим і повсюду православним». На 94 стор. на Великому Вході: «І всіх вас православних християн».

З вищенаведених цитат маємо досить нагоди твердо переконатися, яким був наш обряд і Віра, і хоч старанно римські проповідники намагаються поусувати не милі їм слова: «православний та «Православ’я», все ж за 318 літ (себто, від заведення унії до року видання «Ізборника») не встигнули викинути тих німих, а так проречистих свідків прадідньої і Православної віри.

Не дивно, що унія не прийнялася в нашому народові, бо була силою накинута деяким частинам української землі і тривала до того часу, поки ті землі були під католицькою Польщею. І зараз наслідки унії дають про себе знати саме в цих землях, які і понині знаходяться під духовним впливом католицького Заходу.

Даремно перекручувати історію і висувати те, чого не було ніколи; даремні також зусилля довести, що св. Володимир Великий прийняв віру католицьку — Римську, бо цьому ніхто не повірить, крім тих, хто не бажає знати істину та зневажає історію свого народу.

Тож будемо берегти ту Правослвну віру, яка донесена до нас віками через страшні випробування і гоніння, яка омита кров’ю тисяч мучеників, і яку заповідали нам берегти Божі люди.