Віра!
января 27, 2010Справжнє добре життя може бути тільки у того, хто має в собі віру Христову. Кажуть, що кожна душа за своєю природою християнська, тобто здатна на добро. Добрі діла – це вияв нашої любові, яка є основою всього християнського життя.
Любов, яка не проявляється у добрих учинках, неправдива. Саме тому Слово Боже говорить: «Віра без діл – мертва». Сам Ісус Христос навчав: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде у Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого, що на Небі». Усі люди – Божі творіння і воля Його стосовно нас полягає в спрямуванні нашого життя на добро. Господь наперед приготував діла, щоб ми їх виконували, як навчає апостол Павло. Ми отримали від Бога особливі засоби, щоб розрізняти добрі справи та злі. Це закон. Внутрішній закон – це совість, а зовнішній – Божі заповіді.
Дехто помилково думає, що не знаючи Закону, гріха не вчиниш. Та незнання закону не звільняє від відповідальності. У такому разі треба жити за совістю, розрізняючи добре та зле. Обізнані ж із законом живуть по закону. Церква научає, що для виконання Закону існують три добродійства: це молитва, піст і милостиня. Також є сім діл милосердя для душі і сім – для тіла. Діла для душі: 1) навернути грішника; 2) навчити незнаючого; 3) порадити у сумніві; 4) втішити засмученого; 5) терпіти кривду; 6) прощати образи; 7) молитись за живих і мертвих. Тілесні діяння: 1) голодного нагодувати; 2) спраглого напоїти; 3) нагого зодягнути; 4) подорожнього прийняти; 5) хворому допомогти; 6) в’язня відвідати; 7) померлого поховати.
Ці вчинки не вимагають якихось надмірних зусиль, а є лиш врегулюванням нашого ставлення до ближніх, тобто любові. Бо любов до Бога є лицемірною без любові до ближніх, навіть і ворогів. У цьому полягає перевага Християнства. У Євангелії від Луки сказано: «Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас». І це аж ніяк не суперечить словам ап. Павла: «Поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш – одновірним».
Багато хто називає себе віруючим. Та з Біблії бачимо, що одної віри недостатньо. Потрібно ще й виконувати волю Божу, тобто бути вірним. Адже говорить Святе Писання: «І демони вірують і трясуться від страху, бо знають, що чекає на них». Отже, навіть коли ми бачимо, що навколо нас діється зло і здається, що всі у ньому погрузли, не впадаймо у відчай. Не потрібно й думати, що один в полі не воїн. І до останнього подиху намагаймось чинити добро, як цього научає Божа і людська мудрість. У Другій книзі Мойсея написано: «Не будеш з більшістю, щоб чинити зло, і не будеш прихилятись до більшості, щоб зламати правду».
Добротворення з нашого боку має бути безкорисним, безкінечним і неперебірливим. Так, щоб підсумком нашого життя були слова з Послання ап. Павла до Тимофія: «Подвигом добрим потрудився я, шлях подолав, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінець праведності, якого мені дасть Господь, Суддя праведний. І не тільки мені, але й усім, хто пришестя Його полюбив».
Храм–це спасіння!
января 26, 2010Єднання з Христом необхідне для нашого спасіння. Про це чітко говорить Ісус Христос у притчі про виноград: «Я – виноград, а ви – галуззя. Хто не буде перебувати в Мені, той буде відкинутий геть. Без Мене робити нічого не зможете». Отож, хто віддаляється від Церкви, а отже від Господа, той позбавляє себе спасаючої благодаті Божої. Тільки будучи членами Божественної установи, можна мати живу віру, звершувати подвиги християнського життя. Святі отці та вчителі Церкви завжди закликали християн цінувати свою належність до неї і ніколи не віддалятись від неї.
За словами св. Кипріана Карфагенського, той, хто лишає Церкву, позбавляє себе нагороди Христової. Той, кому Церква не мати, тому й Бог не Отець. Як ніхто з тих, хто перебував поза ковчегом Ноя, не врятувався від потопу, так ніхто не врятується поза Церквою. Бо сама думка про таке є гординя.
Згідно з християнським ученням, усі люди між собою – брати і сестри, як тілесно, так і духовно. Сам Христос, даючи приклад молитви, подав її як молитву спільну. Починається вона словами «Отче наш», а не мій. Справжнім християнином є той, хто живе повноцінним життям церковної спільноти, регулярно відвідує Богослужіння (адже Літургія – це спільне служіння), дбає про благоустрій храму, жертвує, навчається Христової науки та навчає інших. Бо ж Ісус запевняв: «Кожен, хто сам так робить та інших навчає, великим у Царстві Божому назветься». Звідси маємо обов’язок не лише самим належати до Христової Церкви, а й інших залучати. Зокрема, батьки своїх дітей.
Церква по-материнськи може втішити нас. Не потрібно соромитись прийти до неї зі своїми печалями і негараздами. У ній слізьми можна змити свої гріхи. Церква – це Божа школа, яка навчає нас чесного життя, виховує нас повноцінними людьми. Саме Церква відновлює в нас образ і подобу Божу. Як без сонця не виростає рослина, так без світла Христової науки не зростає людина. Церква це й школа національного виховання, яка навчає бути справжніми громадянами своєї держави і вірними дітьми своєї нації.
У церковній спільноті полум’я віри одних запалює інших. Є люди, котрі відмежовуються від Церкви через гріховність окремих її членів. Зокрема, кажуть: «Як туди йти? Там таке твориться!» Перш за все треба пам’ятати, що гріхи людські аж ніяк не зменшують святості Церкви. По-друге, не слід самим осуджувати інших. У молитві св. Єфрема Сирина сказано: «О Господи, дай мені бачити гріхи мої, а не осуджувати ближнього».
У храмі завжди можна знайти місце, де ніхто не заважатиме молитись. А тиснява хіба що на великі свята не повинна бути причиною не ходити на Богослужіння. Наш народ переживає час духовного занепаду. В минулому влада відокремила Церкву від держави. У безбожності виросли покоління українців. А тепер кажуть: «Ми не навчені ходити до церкви, нічого не знаємо, нічого не розуміємо. А можливо, причина в небажанні пізнання? Двері Церкви відчинені для всіх. Апостол Павло говорить: «Бог хоче, щоб усі спаслися та прийшли до пізнання правди». Тільки прихід має бути добровільним, сповненим любові.
Біблія.
января 26, 2010Коли говоримо «Святе Письмо, Слово Боже, Боже Об’явлення» і тому подібне, то маємо на увазі Біблію. Бог є любов. Він завжди живе в любові. Бог забажав поділитись цим з іншими. Для цього Він створив світ, спочатку небесний (ангелів), а потім земний. Про все це написано у Вічній Книзі.
Слово «Біблія» походить від грецького біблус. Так називали трав’яну рослину, з якої в давнину виготовляли папір. До складу Біблії входять книги Старого і Нового Заповітів (написаних до і після Різдва Христового). Ці книги написали натхнені Творцем мужі, і в них подаровано людству Боже Об’явлення, визначено непомильні правила і зразки віри та норми праведного життя. Отож, хоча ці книги написано в різні часи, у різних місцях, різними мовами і письменниками, автор їх – Сам Бог. І хоча події, описані в Біблії, відбувались у далекому минулому, вона є важливою для сьогодення і майбутнього. Через це її називають Вічною.
Біблія – найвідоміша книга у цілому світі, її перекладено більш ніж на 2 400 мов (дані початку 2007 року. – Ред.). Вона – невичерпне джерело нашої віри і моралі. Це Слово Боже, звернене до нас. Це наука про ставлення людини до людини і до Всевишнього. В ній описано вчинки осіб, громад і народів, які Господь допустив, щоб дати можливість людям вибирати між добром і злом. До Біблії ставляться з великою пошаною, особливо в церкві під час Богослужінь. Її цілують, нею благословляють людей, на ній присягають. Через те, що її читають багато людей, вона – наймогутніша книга за впливом на їхнє життя. Існує безліч книг про науку, культуру, історію для широкого й обмеженого кола читачів. Боже Слово може читати все людство. Про це свідчить захоплення Біблією різних знаменитостей. Цитатами, о’бразами і мотивами Писання буквально рясніють твори Т. Шевченка. А О. Пушкін говорив: «Я прочитав Біблію і думаю, що ми ніколи не дамо народові чогось кращого». «Біблія – це джерело нашої культури», – писав Й.-В. Гете.
Як для тіла потрібна їжа, так для душі – Боже Слово. У Святому Письмі містяться Божі істини. Тому не треба читати його, як звичайну книгу. Біблію треба читати з глибокою пошаною як слова Самого Бога і з молитвою, щоб Господь дав розуміння прочитаного. Православна Церква не допускає можливості кожному пояснювати Писання на свій розсуд. Бо це може призвести до помилок у вірі. А тому при виникненні запитань стосовно змісту прочитаного слід звертатись до служителів Церкви за роз’ясненням. Отож, читаючи Священне Писання, треба звертати увагу на те, як, де і коли подія відбувалася, що вона означає і чого навчає.
Сам Ісус Христос сказав: «Досліджуйте Писання … вони свідчать про Мене». Св. Тихон Задонський так ставився до Слова Божого: «Якби ти отримав лист від царя земного, хіба ти не читав би його з радістю? Ти ж отримав лист від Царя Небесного! Кожного разу, читаючи Святе Письмо, ти чуєш звернені до тебе слова Самого Бога. Під час читання ти молишся до Нього і розмовляєш із Ним». Біблія – це Божий лист до кожного з нас. Нам потрібно приймати його як Боже звернення до кожного особисто не залежно ні від чого. Кожна людина повинна від цього молитовного спілкування з Господом отримувати духовну насолоду та силу. Спілкуймося з Богом кожного дня, щонеділі, щосвята.
ЯК ТРЕБА ПОВОДИТИСЬ В ХРАМІ .
марта 7, 2009Входь у храм з духовною радістю. Пам’ятай,що Сам Спаситель обіцяв тебе втішити в скорботі:”Прийдіть до Мене,всі знеможені і обтяжені , і Я заспокою Вас”(Мф.11,28). Завжди входь сюди зі смиренням і лагідністю, щоб з храму вийти виправданим, як вийшов покірливий Євангельський митар. Коли входиш до храму і бачиш святі ікони, думай про те,що Сам Господь і всі Святі дивляться на тебе; будь в цей час особливо благовійним і май страх Божий.Ввійшовши до святого храму, зроби у звичайні дні – три земних, у святкові три поясних поклони, молячись: ”Боже, очисти мене грішного і помилуй мене”,”Боже,будь милостивий до мене, грішного” , ”Пресвятая Богородице, спаси мене, грішного”, а також: ”Всі святі, моліть Бога за мене,грішного”. Добре, якщо у храмі є місце, де ти звик постійно стояти. Проходь до нього тихо і скромно, а йдучи навпроти Царських Воріт, зупинися і благоговійно поклади на себе хресне знамення та поклонись. В храмі мовчазним поклоном привітайся із знайомими,але ніколи,навіть з дуже близьки-ми,не вітайся за руку і ні про що не запитуй. Не цікався і не дивись навколо себе,а молись з щирим почуттям, вникаючи в порядок і зміст служби.В храмі треба молитися стоячи і лише у випадку слабості або сильної втоми дозволяється сісти і відпочити.Однак,під час читання Євангелія,шестипсалмія, Акафісту і в особливо важливих місцях Літургії(про які можна дізнатися у священика)потрібно конче стояти. Коли священнослужитель здійснює кадіння храму,потрібно відступитися,щоб не заважа-ти йому і при кадінні людей схилити голову. Хреститись в цей час не треба. Схиляти голову слід і тоді, коли відкривають або закривають Царські Ворота, коли священик благословляє рукою. Коли ж священик благословляє Євангелієм, Хрестом або Чашею, треба ще й покласти на себе хресне знамення. На Літургії, під час освячення Святих Дарів (коли співається молитва” Тобі співаємо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Тобі, Боже наш” ) конче потрібно,якщо в храмі не дуже людно, зробити земний поклін.В святкові та недільні дні,а також після причастя земних поклонів не звершують; вони змінюються поясними поклонами. В храмі молися як учасник Богослуження,а не як бездіяльний споглядач, щоб молитви і співи церковні торкалися твого серця;уважно слідкуй за службою, щоб молитися саме про те, за що молиться вся Церква. Клади на себе хресне знамення побожно, з вірою у велику силу його, для освячення свого розуму, своїх внутрішніх почуттів та сил тілесних, клади правильно і не поспішаючи, бо інакше буде не зображення хреста, а звичайне махання рукою,чому тільки біси радіють. Хреститись треба за кожним зверненням (проханням) до Господа, а також перед цілуванням святині (ікон,хреста та ін.), ставлячи з молитвою запалену свічку,при вході до храму або виході з нього. Не суди невільних помилок служачих або присутніх у храмі корисніше вникати у власні недоліки і усердно просити Господа за прощення своїх гріхів. Буває, що хтось заважає зосереджено молитися.Не дратуйся і нікого не осмикуй, а краще не звертай увагу або відійди на інше місце. До Святого Причастя підходь смиренно і побожно склавши руки навхрест на грудях (права рука зверху ); голосно сказавши своє християнське ім’я (у повній формі ), з вірою і любов’ю причастись Тіла і Крові Господніх; не хрестячись, поцілуй обережно Чашу, щоб випадково не перекинути її, і чинно відійди на своє місце, прийми запивку та просфору, але не виходь з храму до закінчення Богослу- ріння, щоб поцілувати Хреста і вислухати подячні молитви Господу Богу після причастя. Віруючі повинні входити до храму скромно одягнуті,жінки з покритою головою; не можна жінкам приходити в штанах, в коротких платтях і спідницях, а чоловікам у шортах. Неприпустимо приходити у храм, а особливо причащатися Св. Таїн і цілувати святині з нафарбованими губами, — це великий гріх для жінки.Головне правило поведінки у храмі – це взаємна любов прихожан і повага до святині
Другого березня початок Великого посту.
февраля 26, 200913 листопада Апостола Андрія Первозваного основоположника Української Православної Церкви.
декабря 6, 2008Православні християни у селі Боберка 13 листопада святкуватимуть Апостола Андрія Первозваного основоположника Української Православної Церкви.У церкві служитиметься Утреня та Божествена Літургія ,яку очолить місцевий священик о.Роман.
4 грудня Введення в Храм Пресвятої Владичиці Нашої Богородиці Приснодіви Марії
декабря 6, 2008На свято Введення у Боберці відбулось торжествене Богослуження.Під час ,якого місцевий священик о.Роман виголосив проповідь на тему Свята.Після Богослуження відбулось мирування.Також парафіяни з нагоди пятої річниці перебування на парафії привітали свого священика о.Романа і побажали міцного здоровя і Многих Літ Життя.Подякували Йому за утвердження ВІри Православної у селі .
21 листопада Собор Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил Безплотних престольний празник у селі Завадівка.
декабря 6, 2008На свято Архистратига Михаїла у Боберці відбулось Богослуження,після якого о.Роман на запрошення о.Миколая прибув на Престольне Свято у село Завадівка.Очолив Соборне Богослуження о.Володимир із села Жукотин,проповідь виголосив о.Роман із села Ільник.Були присутні сім священиків.
8 листопада Вмч.Димитрія Солунського престольний празник у селі Вовче.
декабря 6, 2008Відбулося святкове богослуження у Боберці.Після якого священик о.Роман на запрошення декана Турківського прибув на Престольний празник у село Вовче.Очолив соборне богослуження о.Володимир із села Жукотин.були присутні девять священиків.
Чудо у селі Жукотин.
сентября 30, 2008У селі Жукотин Турківського району Львівської області сталось надзвичайне диво . Замироточив обрас Ісуса Христа.Намісна ікона ,яка знаходиться на іконостасі,розповідає о.Володимир,настоятель православного храму Вмч.і цілителя Пантелеймона,почала виділяти миро.Біля ікони служуться молебні та акафісти.Особливо миро виділяється під час Літургії.Справді , у Православних Храмах відчувається Благодать Господня,і на цьому уже переконалося багато людей.Тож прийшов час повертатись для багатьох у Православя, від якого багато хто зрікся у свій час.