12 липня Свята Православна Церква вшановує святих Первоверховних апостолів Петра і Павла

Життєві шляхи святих апостолів Петра і Павла за багатьма ознаками можна назвати протилежними. Петро був сином рибалки Іони. І, коли виріс, також став рибалкою, як і його брат Андрій. Петро – один із перших і улюблених учнів Ісуса Христа, його вірний супутник, очевидець Преображення та багатьох чудес. Петро знав, що таке слабкість, яка змушує зректися свого Вчителя, проте знав також, що таке і щире каяття. Петра часто називають “апостолом для іудеїв”, більше того, зважаючи на Послання апостола Павла до галатів, Петро довгий час був переконаний, що Блага Вість призначена передусім і ледь не винятково для іудеїв. Через це Петро і Павло навіть мали незгоду між собою, коли обидва перебували в Антіохії. Більшість своїх апостольських подорожей Петро здійснював із Єрусалима територіями сучасного Близького Сходу та Східного Середземномор’я, проте загинув у Римі на хресті. Причому, згідно з переказами, попросив повісити його вниз головою, оскільки вважав себе недостойним прийняти смерть подібно до Господа. Павло, хоча також був іудеєм, мав від народження римське громадянство, що могло бути лише за умови досить високого соціального статусу родини. Павло виріс в одному з осередків елліністичної культури, але вихований був у традиціях фарисейського благочестя, вивчав “Тору” та її тлумачення, готувався стати рабином. Павло ніколи не бачив Ісуса Христа за життя і був одним із найзапекліших гонителів перших християн. Чудесне навернення Павла сталося вже після загибелі первомученика Стефана. На відміну від Петра, Павло звертав свою проповідь насамперед до язичників і, всупереч Петрові, вважав непотрібним для новонавернених християн приймати релігійні звичаї та обряди іудаїзму. Апостольські подорожі Павла охоплювали майже все Середземномор’я, а його проповіді зворушували серця не тільки простих людей, але й книжників, і знаті. Подібно до Петра, Павло прийняв мученицьку кончину в Римі за часів правління Нерона, проте як римського громадянина Павла не розіп’яли, а відрубали йому голову мечем. Попри різні характери, виховання, соціальні та культурні умови життя, зовнішні обставини навернення, служіння та смерті апостолів Петра і Павла, їхні долі, проте, демонструють своєрідну внутрішню симетрію. Обидва, прийнявши вчення Ісуса Христа, змінили свої імена: рибалка Симон став Кифою, або грецькою – Петром; книжник Савл став Павлом. Обидва прийшли до Христа у зрілому віці. Обидва були харизматичними лідерами й палкими проповідниками. Апостольські подорожі Петра і Павла супроводжувалися численними труднощами, арештами та чудесними звільненнями, зціленнями хворих, заснуванням християнських общин. Згадана суперечка в Антіохії призвела до усвідомлення Петром хибності своєї позиції, тож обидва апостоли належали до тих перших місіонерів, які хрестили язичників і наставляли їх у вірі. Під кінець життя долі апостолів переплелися особливо тісно. Їх вважають засновниками Церков у Антіохії та Римі. Хоч апостола Петра шанують як першого єпископа Антіохії і першого єпископа Рима, передання свідчить про виняткову важливість обох апостолів у розвитку цих Церков. Петро і Павло були страчені в Римі якщо і не в один день, то в один досить короткий період – у 60-х роках І століття н. е. Вшанування апостолів почалось одразу після їхньої кончини і, що характерно, воно відразу мало тенденцію до їхнього поєднання. А вже з IV ст. пам’ять первоверховних апостолів Петра і Павла офіційно святкують в один день – 12 липня за н. ст.